-
Імуноферментна тест-система Vitrotest® HBsAg призначена для виявлення поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBsAg) у сироватці чи плазмі крові людини.
Виявлення HBsAg в тест-системі Vitrotest® HBsAg ґрунтується на твердофазному «сендвіч» методі ІФА.
○ ТК016 - 96 аналізів
○ ТК059 - 192 аналізи
○ TK127 - 480 аналізів- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованими в лунках моноклональними антитілами, специфічними до HBsAg.
- Кон’югат: моноклональні антитіла до HBsAg з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразка для аналізу: 100 мкл.
- Час проведення аналізу: 2,5 години.
Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].
Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.
Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.
Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.
Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.
У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.
Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я. -
Комплект реагентів Vitrotest® HBsAg-Сonfirmation призначений для підтвердження наявності поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBsAg) у сироватці чи плазмі крові людини. Комплект використовується разом з імуноферментною тест-системою Vitrotest® HBsAg.
Підтвердження наявності поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBsAg) базується на твердофазному «сендвіч» методі ІФА з використанням комплекту реагентів Vitrotest® HBsAg-Сonfirmation та тест-системи Vitrotest® HBsAg.
○ TK017 - 100 аналізів
Склад комплекту:розчин для розведення зразків
нейтралізаційний компонент (моноклональні антитіла, специфічні до HBsAg).
Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].
Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.
Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.
Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.
Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.
У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.
Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я. -
Імуноферментна тест-система Vitrotest® Anti-HBcore призначена для виявлення антитіл до корового антигена вірусу гепатиту В у сироватці чи плазмі крові людини.
Виявлення специфічних до корового антигена вірусу гепатиту В антитіл у тест-системі Vitrotest® Anti-HBcore базується на принципі «непрямого» твердофазного ІФА у двохетапній інкубації.
○ TK018 - 96 аналізів
○ TK141 - 192 аналізи- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет із засорбованим рекомбінантним HBcore антигеном вірусу гепатиту В.
- Кон’югат: суміш моноклональних антитіл до IgG та IgM людини, кон’югованих з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразку для аналізу: 20 мкл.
- Час проведення аналізу: 1,5 години.
Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].
Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.
Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.
Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.
Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.
У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.
Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я. -
Імуноферментна тест-система Vitrotest® HBcore-IgG призначена для виявлення антитіл класу IgG до корового антигену вірусу гепатиту В у сироватці чи плазмі крові людини.
Виявлення специфічних до корового антигена вірусу гепатиту В антитіл класу IgG у тест-системі Vitrotest® HBcore-IgG базується на принципі «непрямого» твердофазного ІФА у двоxетапній інкубації.
○ TK050 - 96 аналізів
○ TK142 - 192 аналізи- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованим в лунках рекомбінантним HBcore антигеном вірусу гепатиту В.
- Кон’югат: моноклональні антитіла до IgG людини, зшиті з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразка для аналізу: 20 мкл.
- Час проведення аналізу: 1,5 години.
Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].
Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.
Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.
Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.
Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.
У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.
Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я. -
Імуноферментна тест-система Vitrotest® HBcore-IgM призначена для виявлення антитіл класу IgМ до корового антигена вірусу гепатиту В (HBcore) у сироватці чи плазмі крові людини.
Виявлення антитіл класу IgМ до корового антигена вірусу гепатиту В у тест-системі Vitrotest® HBcore-IgM ґрунтується на принципі «IgM-захвату» твердофазного ІФА у двохетапній інкубації.
○ TK019 - 96 аналізів
○ TK143 - 192 аналізи- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з засорбованими моноклональними антитілами, специфічними до імуноглобулінів класу M людини.
- Кон’югат: рекомбінантний HBcore антиген, зшитий з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразка для аналізу: 10 мкл.
- Час проведення аналізу - 1,5 години.
Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].
Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.
Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.
Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.
Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.
У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.
Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я. -
Імуноферментна тест-система Vitrotest® Anti-HCV призначена для виявлення сумарних антитіл до вірусу гепатиту С (ВГС) у сироватці чи плазмі крові людини.
Виявлення антитіл, специфічних до ВГС, в тест-системі Vitrotest® Anti-HCV базується на принципі «непрямого» твердофазного ІФА у двохетапній інкубації.
○ TK022 - 96 аналізів
○ TK060 - 192 аналізи
○ TK128 - 480 аналізів- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованими в лунках рекомбінантними антигенами ВГС core, NS3, NS4 та NS5.
- Кон’югат: моноклональні антитіла до IgG та IgM людини, кон’юговані з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразка для аналізу: 40 мкл.
- Час проведення аналізу: 120 хвилин
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 150 мільйонів людей хронічно інфіковані вірусом гепатиту C і щорічно більше 350 тисяч осіб вмирають від пов’язаних з гепатитом C хвороб печінки. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг, при цьому найчастіше протікає без виражених симптомів. Однак, хронізація інфекції призводить до цирозу печінки та розвитку гепатоцеллюлярної карциноми.
Збудником гепатиту С є маленький вкритий оболонкою вірус (50 nm в діаметрі), що містить одноланцюгову РНК, належить до родини флавівірусів. В складі геному ВГС виділяють зони, що кодують структурні та неструктурні білки. До структурних антигенів вірусу належать нуклеокапсидний білок – core та два білки зовнішньої оболонки – Е1 и Е2. Неструктурні білки представлені комплексом білків з ферментативною активністю – NS2, NS3, NS4a, NS4b, NS5a та NS5b. У відповідь на інфікування вірусом в організмі людини продукуються специфічні антитіла до всіх білків вірусу.
Інкубаційний період гепатиту С складає 14-180 (в середньому 45) днів. Після цього періоду іноді виникають симптоми, які включають лихоманку, втому, втрату апетиту, нудоту, блювоту, біль в животі, біль в суглобах, жовтуху, проте у більшості (70-80%) людей хвороба перебігає асимптоматично. Близько 20% інфікованих звільняються від віруса спонтанно; у решти розвивається хронічна інфекція. ВГС є головною причиною хронічного гепатиту, який трансформується в цироз печінки у 5-20% випадках за 20-30 річний період.
ВГС поширюється переважно через контакт крові з кров’ю. З цієї причини, у розвинених країнах вірус інфікує переважно осіб-споживачів ін’єкційних наркотиків та реципієнтів крові до введення регулярного скринінгу на ВГС. У країнах, що розвиваються, багато випадків інфікування має місце в закладах охорони здоров’я внаслідок недотримання правил гігієни при ін’єкціях та різноманітних хірургічних операціях, таких, як обрізання або татуювання. З інших шляхів поширення найбільш важливими є статевий та вертикальний, від матері до плоду. Ризик поширення статевим шляхом розглядається як незначний. Поширення вірусу від ВГС-інфікованої матері до плоду є можливим; ймовірність передачі не перевищує кількох відсотків.
ВГС поділяють на 6 основних генотипів, які, в свою чергу, діляться на кілька субтипів (позначаються буквами a-l). Амінокислотні послідовності основних генотипів ВГС відрізняються одна від одної приблизно на 30%. Генотипи 1, 2, та 3 поширені у всьому світі, в той час як поширення інших генотипів є значно більш обмеженим. Імунітет після перенесеної ВГС інфекції не забезпечує надійного захисту проти повторного зараження. Відсоток носійства ВГС по світу загалом становить близько 3%. Найвищі рівні інфікованості зафіксовані в Єгипті (10–20%). Відсоток носіїв ВГС значно варіює; наприклад, в різних європейських країнах він складає 0,1% - 4%.
Адаптивні імунні реакції при гострій ВГС інфекції є зазвичай відкладеними. Вірусна РНК може бути виявлена через 1-3 тижні, але ні ВГС-специфічних Т-клітин, ні ВГС-специфічних антитіл не можна визначити аж до 1-2 місяців з моменту інфікування. У більшості пацієнтів титр IgG антитіл під час гострої фази є відносно низьким порівняно з іншими вірусними хворобами, поступово зростаючи під час переходу до хронічної фази. У пацієнтів, які видужали, рівні IgG є низькими і часто нижчими за поріг детекції.IgM відповідь при гострій ВГС інфекції також не слідує класичному зразку, коли IgМ реакція передує реакції IgG. По-перше, було показано, що ВГС-специфічний IgМ частіше визначається у хронічних пацієнтів, ніж у гострих (80% та 50% відповідно); крім того, титри IgМ при хронічних інфекціях є вищими. По-друге, ВГС-специфічні IgM та IgG визначаються при гострих інфекціях майже одночасно. У індивідів, які вилікувались від гепатиту С, IgM антитіла відсутні.
Значну кількість діагностично важливих антигенних епітопів було виявлено в білках С, E2, NS3, NS4A/B, та NS5; E1, NS2, та NS5B є менш імуногенними. В одному дослідженні на хронічних хворих були отримані такі дані стосовно переважання антитіл до різних білків вірусу: E2 - 98%, С-97%, NS3-88%, NS5A-68%, і NS4-48%. Ці дані є подібними до даних отриманих іншими дослідниками. Титри антитіл були найвищими до корового білка, в той час як титри до інших білків були значно нижчими.
Гуморальна відповідь проти різних білків ВГС регулюється в часі. Відносно рано після інфікування утворюються анти-С антитіла, а значні рівні анти-E2 та анти-NS антитіл спостерігаються лише у хронічній стадії. У пацієнтів при одужуванні антикорові антитіла також і персистують довше, ніж антитіла проти неструктурних білків, які часто вже відсутні на цій стадії.
-
Імуноферментна тест-система Vitrotest® HCV-IgG призначена для виявлення антитіл класу IgG до вірусу гепатиту C (ВГС) у сироватці чи плазмі крові людини.
Виявлення антитіл класу IgG, специфічних до ВГС, в тест-системі Vitrotest® HCV-IgG базується на принципі «непрямого» твердофазного ІФА у двоетапній інкубації.
○ ТК055 - 96 аналізів
○ TK144 - 192 аналізи- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованими в лунках рекомбінантними антигенами ВГС core, NS3, NS4 та NS5.
- Кон’югат: моноклональні антитіла до IgG людини, кон’юговані з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразка для аналізу: 40 мкл.
- Час проведення аналізу: 120 хвилин.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 150 мільйонів людей хронічно інфіковані вірусом гепатиту C і щорічно більше 350 тисяч осіб вмирають від пов’язаних з гепатитом C хвороб печінки. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг, при цьому найчастіше протікає без виражених симптомів. Однак, хронізація інфекції призводить до цирозу печінки та розвитку гепатоцеллюлярної карциноми.
Збудником гепатиту С є маленький вкритий оболонкою вірус (50 nm в діаметрі), що містить одноланцюгову РНК, належить до родини флавівірусів. В складі геному ВГС виділяють зони, що кодують структурні та неструктурні білки. До структурних антигенів вірусу належать нуклеокапсидний білок – core та два білки зовнішньої оболонки – Е1 и Е2. Неструктурні білки представлені комплексом білків з ферментативною активністю – NS2, NS3, NS4a, NS4b, NS5a та NS5b. У відповідь на інфікування вірусом в організмі людини продукуються специфічні антитіла до всіх білків вірусу.
Інкубаційний період гепатиту С складає 14-180 (в середньому 45) днів. Після цього періоду іноді виникають симптоми, які включають лихоманку, втому, втрату апетиту, нудоту, блювоту, біль в животі, біль в суглобах, жовтуху, проте у більшості (70-80%) людей хвороба перебігає асимптоматично. Близько 20% інфікованих звільняються від віруса спонтанно; у решти розвивається хронічна інфекція. ВГС є головною причиною хронічного гепатиту, який трансформується в цироз печінки у 5-20% випадках за 20-30 річний період.
ВГС поширюється переважно через контакт крові з кров’ю. З цієї причини, у розвинених країнах вірус інфікує переважно осіб-споживачів ін’єкційних наркотиків та реципієнтів крові до введення регулярного скринінгу на ВГС. У країнах, що розвиваються, багато випадків інфікування має місце в закладах охорони здоров’я внаслідок недотримання правил гігієни при ін’єкціях та різноманітних хірургічних операціях, таких, як обрізання або татуювання. З інших шляхів поширення найбільш важливими є статевий та вертикальний, від матері до плоду. Ризик поширення статевим шляхом розглядається як незначний. Поширення вірусу від ВГС-інфікованої матері до плоду є можливим; ймовірність передачі не перевищує кількох відсотків.
ВГС поділяють на 6 основних генотипів, які, в свою чергу, діляться на кілька субтипів (позначаються буквами a-l). Амінокислотні послідовності основних генотипів ВГС відрізняються одна від одної приблизно на 30%. Генотипи 1, 2, та 3 поширені у всьому світі, в той час як поширення інших генотипів є значно більш обмеженим. Імунітет після перенесеної ВГС інфекції не забезпечує надійного захисту проти повторного зараження. Відсоток носійства ВГС по світу загалом становить близько 3%. Найвищі рівні інфікованості зафіксовані в Єгипті (10–20%). Відсоток носіїв ВГС значно варіює; наприклад, в різних європейських країнах він складає 0,1% - 4%.
Адаптивні імунні реакції при гострій ВГС інфекції є зазвичай відкладеними. Вірусна РНК може бути виявлена через 1-3 тижні, але ні ВГС-специфічних Т-клітин, ні ВГС-специфічних антитіл не можна визначити аж до 1-2 місяців з моменту інфікування. У більшості пацієнтів титр IgG антитіл під час гострої фази є відносно низьким порівняно з іншими вірусними хворобами, поступово зростаючи під час переходу до хронічної фази. У пацієнтів, які видужали, рівні IgG є низькими і часто нижчими за поріг детекції.
IgM відповідь при гострій ВГС інфекції також не слідує класичному зразку, коли IgМ реакція передує реакції IgG. По-перше, було показано, що ВГС-специфічний IgМ частіше визначається у хронічних пацієнтів, ніж у гострих (80% та 50% відповідно); крім того, титри IgМ при хронічних інфекціях є вищими. По-друге, ВГС-специфічні IgM та IgG визначаються при гострих інфекціях майже одночасно. У індивідів, які вилікувались від гепатиту С, IgM антитіла відсутні.
Значну кількість діагностично важливих антигенних епітопів було виявлено в білках С, E2, NS3, NS4A/B, та NS5; E1, NS2, та NS5B є менш імуногенними. В одному дослідженні на хронічних хворих були отримані такі дані стосовно переважання антитіл до різних білків вірусу: E2 - 98%, С-97%, NS3-88%, NS5A-68%, і NS4-48%. Ці дані є подібними до даних отриманих іншими дослідниками. Титри антитіл були найвищими до корового білка, в той час як титри до інших білків були значно нижчими.
Гуморальна відповідь проти різних білків ВГС регулюється в часі. Відносно рано після інфікування утворюються анти-С антитіла, а значні рівні анти-E2 та анти-NS антитіл спостерігаються лише у хронічній стадії. У пацієнтів при одужуванні антикорові антитіла також і персистують довше, ніж антитіла проти неструктурних білків, які часто вже відсутні на цій стадії. -
Імуноферментна тест-система Vitrotest® HCV-IgM призначена для виявлення антитіл класу IgM до вірусу гепатиту C (ВГС) у сироватці чи плазмі крові людини.
Виявлення антитіл класу IgM, специфічних до ВГС, в тест-системі Vitrotest® HCV-IgM базується на принципі «непрямого» твердофазного ІФА у двоетапній інкубації.
○ ТК043 - 96 аналізів
○ TK145 - 192 аналіза- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованими в лунках рекомбінантними антигенами ВГС core, NS3 та NS4.
- Кон’югат: моноклональні антитіла до IgМ людини, кон’юговані з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразка для аналізу: 40 мкл.
- Час проведення аналізу: 90 хвилин.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 150 мільйонів людей хронічно інфіковані вірусом гепатиту C і щорічно більше 350 тисяч осіб вмирають від пов’язаних з гепатитом C хвороб печінки. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг, при цьому найчастіше протікає без виражених симптомів. Однак, хронізація інфекції призводить до цирозу печінки та розвитку гепатоцеллюлярної карциноми.
Збудником гепатиту С є маленький вкритий оболонкою вірус (50 nm в діаметрі), що містить одноланцюгову РНК, належить до родини флавівірусів. В складі геному ВГС виділяють зони, що кодують структурні та неструктурні білки. До структурних антигенів вірусу належать нуклеокапсидний білок – core та два білки зовнішньої оболонки – Е1 и Е2. Неструктурні білки представлені комплексом білків з ферментативною активністю – NS2, NS3, NS4a, NS4b, NS5a та NS5b. У відповідь на інфікування вірусом в організмі людини продукуються специфічні антитіла до всіх білків вірусу.
Інкубаційний період гепатиту С складає 14-180 (в середньому 45) днів. Після цього періоду іноді виникають симптоми, які включають лихоманку, втому, втрату апетиту, нудоту, блювоту, біль в животі, біль в суглобах, жовтуху, проте у більшості (70-80%) людей хвороба перебігає асимптоматично. Близько 20% інфікованих звільняються від віруса спонтанно; у решти розвивається хронічна інфекція. ВГС є головною причиною хронічного гепатиту, який трансформується в цироз печінки у 5-20% випадках за 20-30 річний період.
ВГС поширюється переважно через контакт крові з кров’ю. З цієї причини, у розвинених країнах вірус інфікує переважно осіб-споживачів ін’єкційних наркотиків та реципієнтів крові до введення регулярного скринінгу на ВГС. У країнах, що розвиваються, багато випадків інфікування має місце в закладах охорони здоров’я внаслідок недотримання правил гігієни при ін’єкціях та різноманітних хірургічних операціях, таких, як обрізання або татуювання. З інших шляхів поширення найбільш важливими є статевий та вертикальний, від матері до плоду. Ризик поширення статевим шляхом розглядається як незначний. Поширення вірусу від ВГС-інфікованої матері до плоду є можливим; ймовірність передачі не перевищує кількох відсотків.
ВГС поділяють на 6 основних генотипів, які, в свою чергу, діляться на кілька субтипів (позначаються буквами a-l). Амінокислотні послідовності основних генотипів ВГС відрізняються одна від одної приблизно на 30%. Генотипи 1, 2, та 3 поширені у всьому світі, в той час як поширення інших генотипів є значно більш обмеженим. Імунітет після перенесеної ВГС інфекції не забезпечує надійного захисту проти повторного зараження. Відсоток носійства ВГС по світу загалом становить близько 3%. Найвищі рівні інфікованості зафіксовані в Єгипті (10–20%). Відсоток носіїв ВГС значно варіює; наприклад, в різних європейських країнах він складає 0,1% - 4%.
Адаптивні імунні реакції при гострій ВГС інфекції є зазвичай відкладеними. Вірусна РНК може бути виявлена через 1-3 тижні, але ні ВГС-специфічних Т-клітин, ні ВГС-специфічних антитіл не можна визначити аж до 1-2 місяців з моменту інфікування. У більшості пацієнтів титр IgG антитіл під час гострої фази є відносно низьким порівняно з іншими вірусними хворобами, поступово зростаючи під час переходу до хронічної фази. У пацієнтів, які видужали, рівні IgG є низькими і часто нижчими за поріг детекції.
IgM відповідь при гострій ВГС інфекції також не слідує класичному зразку, коли IgМ реакція передує реакції IgG. По-перше, було показано, що ВГС-специфічний IgМ частіше визначається у хронічних пацієнтів, ніж у гострих (80% та 50% відповідно); крім того, титри IgМ при хронічних інфекціях є вищими. По-друге, ВГС-специфічні IgM та IgG визначаються при гострих інфекціях майже одночасно. У індивідів, які вилікувались від гепатиту С, IgM антитіла відсутні.
Значну кількість діагностично важливих антигенних епітопів було виявлено в білках С, E2, NS3, NS4A/B, та NS5; E1, NS2, та NS5B є менш імуногенними. В одному дослідженні на хронічних хворих були отримані такі дані стосовно переважання антитіл до різних білків вірусу: E2 - 98%, С-97%, NS3-88%, NS5A-68%, і NS4-48%. Ці дані є подібними до даних отриманих іншими дослідниками. Титри антитіл були найвищими до корового білка, в той час як титри до інших білків були значно нижчими.
Гуморальна відповідь проти різних білків ВГС регулюється в часі. Відносно рано після інфікування утворюються анти-С антитіла, а значні рівні анти-E2 та анти-NS антитіл спостерігаються лише у хронічній стадії. У пацієнтів при одужуванні антикорові антитіла також і персистують довше, ніж антитіла проти неструктурних білків, які часто вже відсутні на цій стадії.
-
Імуноферментна тест-система Vitrotest® Anti-HCV Different призначена для диференційного виявлення антитіл до антигенів вірусу гепатиту C – сore, NS3, NS4, NS5 у сироватці чи плазмі крові людини.
Диференційне визначення антитіл до окремих антигенів вірусу гепатиту C у тест-системі Vitrotest® Anti-HCV Different базується на принципі «непрямого» твердофазного ІФА у двохетапній інкубації.
○ TK044 - 24 аналізи
- Варіант комплектації: 24-1T.
- Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованими в окремих лунках рекомбінантними антигенами ВГС: сore (стрипи 1, 5 та 9, промарковані чорним), NS3 (стрипи 2, 6 та 10, промарковані зеленим), NS4 (стрипи 3, 7 та 11, промарковані синім) та NS5 (стрипи 4, 8 та 12, промарковані червоним).
- Кон’югат: моноклональні антитіла до IgG та IgM людини, кон’юговані з пероксидазою хрону.
- Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
- Об’єм зразка для аналізу: 40 мкл.
- Час проведення аналізу: 120 хвилин.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 150 мільйонів людей хронічно інфіковані вірусом гепатиту C і щорічно більше 350 тисяч осіб вмирають від пов’язаних з гепатитом C хвороб печінки. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг, при цьому найчастіше протікає без виражених симптомів. Однак, хронізація інфекції призводить до цирозу печінки та розвитку гепатоцеллюлярної карциноми.
Збудником гепатиту С є маленький вкритий оболонкою вірус (50 nm в діаметрі), що містить одноланцюгову РНК, належить до родини флавівірусів. В складі геному ВГС виділяють зони, що кодують структурні та неструктурні білки. До структурних антигенів вірусу належать нуклеокапсидний білок – core та два білки зовнішньої оболонки – Е1 и Е2. Неструктурні білки представлені комплексом білків з ферментативною активністю – NS2, NS3, NS4a, NS4b, NS5a та NS5b. У відповідь на інфікування вірусом в організмі людини продукуються специфічні антитіла до всіх білків вірусу.
Інкубаційний період гепатиту С складає 14-180 (в середньому 45) днів. Після цього періоду іноді виникають симптоми, які включають лихоманку, втому, втрату апетиту, нудоту, блювоту, біль в животі, біль в суглобах, жовтуху, проте у більшості (70-80%) людей хвороба перебігає асимптоматично. Близько 20% інфікованих звільняються від віруса спонтанно; у решти розвивається хронічна інфекція. ВГС є головною причиною хронічного гепатиту, який трансформується в цироз печінки у 5-20% випадках за 20-30 річний період.
ВГС поширюється переважно через контакт крові з кров’ю. З цієї причини, у розвинених країнах вірус інфікує переважно осіб-споживачів ін’єкційних наркотиків та реципієнтів крові до введення регулярного скринінгу на ВГС. У країнах, що розвиваються, багато випадків інфікування має місце в закладах охорони здоров’я внаслідок недотримання правил гігієни при ін’єкціях та різноманітних хірургічних операціях, таких, як обрізання або татуювання. З інших шляхів поширення найбільш важливими є статевий та вертикальний, від матері до плоду. Ризик поширення статевим шляхом розглядається як незначний. Поширення вірусу від ВГС-інфікованої матері до плоду є можливим; ймовірність передачі не перевищує кількох відсотків.
ВГС поділяють на 6 основних генотипів, які, в свою чергу, діляться на кілька субтипів (позначаються буквами a-l). Амінокислотні послідовності основних генотипів ВГС відрізняються одна від одної приблизно на 30%. Генотипи 1, 2, та 3 поширені у всьому світі, в той час як поширення інших генотипів є значно більш обмеженим. Імунітет після перенесеної ВГС інфекції не забезпечує надійного захисту проти повторного зараження. Відсоток носійства ВГС по світу загалом становить близько 3%. Найвищі рівні інфікованості зафіксовані в Єгипті (10–20%). Відсоток носіїв ВГС значно варіює; наприклад, в різних європейських країнах він складає 0,1% - 4%.
Адаптивні імунні реакції при гострій ВГС інфекції є зазвичай відкладеними. Вірусна РНК може бути виявлена через 1-3 тижні, але ні ВГС-специфічних Т-клітин, ні ВГС-специфічних антитіл не можна визначити аж до 1-2 місяців з моменту інфікування. У більшості пацієнтів титр IgG антитіл під час гострої фази є відносно низьким порівняно з іншими вірусними хворобами, поступово зростаючи під час переходу до хронічної фази. У пацієнтів, які видужали, рівні IgG є низькими і часто нижчими за поріг детекції.
IgM відповідь при гострій ВГС інфекції також не слідує класичному зразку, коли IgМ реакція передує реакції IgG. По-перше, було показано, що ВГС-специфічний IgМ частіше визначається у хронічних пацієнтів, ніж у гострих (80% та 50% відповідно); крім того, титри IgМ при хронічних інфекціях є вищими. По-друге, ВГС-специфічні IgM та IgG визначаються при гострих інфекціях майже одночасно. У індивідів, які вилікувались від гепатиту С, IgM антитіла відсутні.
Значну кількість діагностично важливих антигенних епітопів було виявлено в білках С, E2, NS3, NS4A/B, та NS5; E1, NS2, та NS5B є менш імуногенними. В одному дослідженні на хронічних хворих були отримані такі дані стосовно переважання антитіл до різних білків вірусу: E2 - 98%, С-97%, NS3-88%, NS5A-68%, і NS4-48%. Ці дані є подібними до даних отриманих іншими дослідниками. Титри антитіл були найвищими до корового білка, в той час як титри до інших білків були значно нижчими.
Гуморальна відповідь проти різних білків ВГС регулюється в часі. Відносно рано після інфікування утворюються анти-С антитіла, а значні рівні анти-E2 та анти-NS антитіл спостерігаються лише у хронічній стадії. У пацієнтів при одужуванні антикорові антитіла також і персистують довше, ніж антитіла проти неструктурних білків, які часто вже відсутні на цій стадії.









