HBV

• Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованими в лунках моноклональними антитілами, специфічними до HBsAg.
• Кон’югат: моноклональні антитіла до HBsAg з пероксидазою хрону.
• Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
• Об’єм зразка для аналізу: 100 мкл.
• Час проведення аналізу: 2,5 години.

Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].

Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.

Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.

Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.

Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.

У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.

Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я.

Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].

Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.

Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.

Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.

Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.

У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.

Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я.

• Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет із засорбованим рекомбінантним HBcore антигеном вірусу гепатиту В.
• Кон’югат: суміш моноклональних антитіл до IgG та IgM людини, кон’югованих з пероксидазою хрону.
• Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
• Об’єм зразку для аналізу: 20 мкл.
• Час проведення аналізу: 1,5 години.

Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].

Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.

Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.

Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.

Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.

У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.

Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я.

• Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з попередньо засорбованим в лунках рекомбінантним HBcore антигеном вірусу гепатиту В.
• Кон’югат: моноклональні антитіла до IgG людини, зшиті з пероксидазою хрону.
• Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
• Об’єм зразка для аналізу: 20 мкл.
• Час проведення аналізу: 1,5 години.

Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].

Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.

Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.

Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.

Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.

У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.

Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я.

• Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет з засорбованими моноклональними антитілами, специфічними до імуноглобулінів класу M людини.
• Кон’югат: рекомбінантний HBcore антиген, зшитий з пероксидазою хрону.
• Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
• Об’єм зразка для аналізу: 10 мкл.
• Час проведення аналізу - 1,5 години.

Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Етіологія “сироваткового гепатиту” (як його називали протягом багатьох років) залишалася не ідентифікованою до відкриття так званого Au антигена Блумбергом та співавт. у 1965 р. [Blumberg et al., 1965], що призвело до ідентифікації вірусних часток Дейном та співавт. кількома роками пізніше [Dane et al., 1970].

Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період у 45-160 днів (в середньому 120 днів). Тривалість інкубаційного періоду залежить від кількості вірусу в інокулюмі, способу передачі та хазяїноспецифічних факторів.

Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30%–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, звичайно страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш, ніж 1 % випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки.

Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 або більше місяців. Цей стан відомий як хронічний ГВ.

Хронічна інфекція виникає більш, ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50 % дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10 % дітей старших за 5 років та дорослих. Як наслідок, понад 350 мільйонів людей у світі постійно інфіковані ВГВ.

У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми. Цироз виникає у приблизно одного з п’яти людей з хронічним ГВ. З усіх випадків цирозу, приблизно третина має причиною хронічну інфекцію ВГВ.

Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими, як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний - від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50 %); статевий; горизонтальний - побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі), використання забрудненого обладнання для ін’єкцій ін’єкційними наркоманами, або ж негігієнічні ін’єкційні процедури в закладах охорони здоров’я.