Vitrotest® Chlamydia-IgG/IgA

• Тверда фаза: стрипований ІФА-планшет із попередньо засорбованими рекомбінантним антигеном Chlamydia trachomatis.
• Кон’югат анти-IgG: моноклональні антитіла до IgG людини, кон’юговані з пероксидазою хрону.
• Кон’югат анти-IgA: моноклональні антитіла до IgA людини, кон’юговані з пероксидазою хрону.
• Хромоген: однокомпонентний ТМБ.
• Об’єм зразка для аналізу: 20 мкл.
• Час проведення аналізу: 75 хвилин.

Хламідіоз є найбільш поширеною хворобою, що передається статевим шляхом (ХПСШ), викликаною інфікуванням грамнегативною бактерією Chlamydia trachomatis. Родина Chlamydiaceae містить, крім C.trachomatis, два важливих патогенних для людини види, C. psittaci та C.pneumoniae.

Значення C.trachomatis як ХПСШ стало зрозумілим в середині 1970-х рр. після появи даних стосовно запалення тазових органів (ЗТО), ендометриту та сальпінгіту, які призводять до ектопічної вагітності та безпліддя, а також кон’юктивіту (паратрахоми) та пневмонії новонароджених. У чоловіків нелікована хламідійна інфекція може призводити до уретриту та епідидимоорхіту; переважно у чоловіків хламідії викликають таке аутоімунне захворювання, як реактивний артрит. В бідних країнах третього світу C. trachomatis, крім вищезгаданих захворювань, може викликати трахому, специфічно очне захворювання, одну з провідних причин сліпоти, а також венеричну лімфогранулему, ХПСШ системного перебігу.

Для C. trachomatis є характерним двофазний цикл розвитку. Ці бактерії звичайно існують в 2-х високоспеціалізованих морфологічних формах – позаклітинні, метаболічно неактивні, інфективні елементарні тільця (ЕТ) та метаболічно активні, такі, що знаходяться в стані поділу, неінфективні ретикулярні тільця (РТ). Інфективні ЕТ проникають в клітини слизової оболонки хазяїна шляхом ендоцитозу. Всередині ендосоми ЕТ реорганізуються в РТ. Останні діляться бінарним поділом, заповнюючи ендосому сотнями РТ. Розмноження припиняється через 48-72 год., і РТ перетворюються в метаболічно неактивні інфективні ЕТ. ЕТ вивільняються з клітини шляхом розриву останньої або екзоцитозу, і атакують нові клітини хазяїна. У жінок запалення, викликане C. trachomatis, може охоплювати, крім шийки матки, ендометрій та маткові трубы, що відбувається у близько 10% тих, хто захворів на хламідіоз. Наслідками цього процесу є ЗТО та його ускладнення. ЗТО викликає низку важливих репродуктивних та гінекологічних синдромів, включно з безпліддям, ектопічною вагітністю і хронічним болем. В одному дослідженні 18% жінок ставали безплідними після одиничного клінічно доведеного епізоду ЗТО; при цьому ризик безпліддя багатократно зростає посля кожного наступного епізоду ЗТО.

Безпліддя або субфертильність є наслідком пошкодження ворсинок фалопієвих труб, їх блокування або адгезії органів тазу. На даний момент ще не можна з певністю сказати, що є причиною ВТО – хронічна інфекція, імунопатологія чи аутоімунна реакція. Хламідії можуть також поширюватися перинатально, тобто від матері до дитини під час пологів, що може мати наслідком паратрахому, уретрит, проктит, назофарингеальний хламідіоз та пневмонію у багатьох дітей, народжених від інфікованих матерів (ризик близько 15%). Очні інфекції при цьому виявляються в перші 22 дні, після чого в перші місяці життя можуть приєднатися назофарингіальний хламідіоз і пневмонія, задньопрохідні та вагінальні інфекції C. trachomatis.

Хламідіоз відомий як “мовчазна” інфекція, оскільки більшість інфікованих, особливо жінок, не виявляють симптомів. На жаль, не завжди є взаємозв’язок між інтенсивністю симптомів та тяжкістю захворювання. Симптоми цервіциту (слизогнійні виділення, легко індуковані кровотечі) можуть з’являтися через 1-3 тижні після зараження; якщо цервіцит ускладнюється ЗТО, він може викликати біль у животі.

C. trachomatis передається при контакті інфікованих виділень з уретри, шийки матки, заднього проходу, кон’юктиви або горла зі слизовими оболонками вищезгаданих органів. Основним шляхом передачі є статевий. З цієї причини пацієнти молодого віку (<25 років) знаходяться в зоні найвищого ризику. Іншим шляхом передачі є інфікування матір’ю дитини при вагінальних пологах. C.trachomatis прийнято поділяти на 18 сероварів за ознакою антигенного та молекулярного поліморфізму білку OmpA (головний білок зовнішньої мембрани). Серовари A-C інфікують епітелій кон’юктиви та призводять до очних інфекцій, які здатні прогресувати в трахому; серовари L1-L3 мають здатність інфікувати не лише епітелій геніталій, але також і моноцити, і призводять до венеричної лімфогранулеми; класичний хламідіоз викликається сероварами D-K. Протективний імунітет до хламідіозу не абсолютний та значно краще захищає від інфікування ідентичним сероваром; з цієї причини реінфекції викликані, як правило, гетерологічним сероваром.