Хламідіоз є найбільш поширеною хворобою, що передається статевим шляхом (ХПСШ), викликаною інфікуванням грамнегативною бактерією Chlamydia trachomatis. Родина Chlamydiaceae містить, крім C.trachomatis, два важливих патогенних для людини види, C. psittaci та C.pneumoniae.
Значення C.trachomatis як ХПСШ стало зрозумілим в середині 1970-х рр. після появи даних стосовно запалення тазових органів (ЗТО), ендометриту та сальпінгіту, які призводять до ектопічної вагітності та безпліддя, а також кон’юктивіту (паратрахоми) та пневмонії новонароджених. У чоловіків нелікована хламідійна інфекція може призводити до уретриту та епідидимоорхіту; переважно у чоловіків хламідії викликають таке аутоімунне захворювання, як реактивний артрит. В бідних країнах третього світу C. trachomatis, крім вищезгаданих захворювань, може викликати трахому, специфічно очне захворювання, одну з провідних причин сліпоти, а також венеричну лімфогранулему, ХПСШ системного перебігу.
Для C. trachomatis є характерним двофазний цикл розвитку. Ці бактерії звичайно існують в 2-х високоспеціалізованих морфологічних формах - позаклітинні, метаболічно неактивні, інфективні елементарні тільця (ЕТ) та метаболічно активні, такі, що знаходяться в стані поділу, неінфективні ретикулярні тільця (РТ). Інфективні ЕТ проникають в клітини слизової оболонки хазяїна шляхом ендоцитозу. Всередині ендосоми ЕТ реорганізуються в РТ. Останні діляться бінарним поділом, заповнюючи ендосому сотнями РТ. Розмноження припиняється через 48-72 год., і РТ перетворюються в метаболічно неактивні інфективні ЕТ. ЕТ вивільняються з клітини шляхом розриву останньої або екзоцитозу, і атакують нові клітини хазяїна.
У жінок запалення, викликане C. trachomatis, може охоплювати, крім шийки матки, ендометрій та маткові трубы, що відбувається у близько 10% тих, хто захворів на хламідіоз. Наслідками цього процесу є ЗТО та його ускладнення. ЗТО викликає низку важливих репродуктивних та гінекологічних синдромів, включно з безпліддям, ектопічною вагітністю і хронічним болем. В одному дослідженні 18% жінок ставали безплідними після одиничного клінічно доведеного епізоду ЗТО; при цьому ризик безпліддя багатократно зростає посля кожного наступного епізоду ЗТО [Ness et al., 2002].
Безпліддя або субфертильність є наслідком пошкодження ворсинок фалопієвих труб, їх блокування або адгезії органів тазу. На даний момент ще не можна з певністю сказати, що є причиною ВТО - хронічна інфекція, імунопатологія чи аутоімунна реакція.
Хламідії можуть також поширюватися перинатально, тобто від матері до дитини під час пологів, що може мати наслідком паратрахому, уретрит, проктит, назофарингеальний хламідіоз та пневмонію у багатьох дітей, народжених від інфікованих матерів (ризик близько 15%). Очні інфекції при цьому виявляються в перші 22 дні, після чого в перші місяці життя можуть приєднатися назофарингіальний хламідіоз і пневмонія, задньопрохідні та вагінальні інфекції C. trachomatis.
Хламідіоз відомий як "мовчазна" інфекція, оскільки більшість інфікованих, особливо жінок, не виявляють симптомів. На жаль, не завжди є взаємозв’язок між інтенсивністю симптомів та тяжкістю захворювання. Симптоми цервіциту (слизогнійні виділення, легко індуковані кровотечі) можуть з’являтися через 1-3 тижні після зараження; якщо цервіцит ускладнюється ЗТО, він може викликати біль у животі.
C. trachomatis передається при контакті інфікованих виділень з уретри, шийки матки, заднього проходу, кон’юктиви або горла зі слизовими оболонками вищезгаданих органів. Основним шляхом передачі є статевий. З цієї причини пацієнти молодого віку (<25 років) знаходяться в зоні найвищого ризику. Іншим шляхом передачі є інфікування матір’ю дитини при вагінальних пологах.
C.trachomatis прийнято поділяти на 18 сероварів за ознакою антигенного та молекулярного поліморфізму білку OmpA (головний білок зовнішньої мембрани). Серовари A-C інфікують епітелій кон’юктиви та призводять до очних інфекцій, які здатні прогресувати в трахому; серовари L1-L3 мають здатність інфікувати не лише епітелій геніталій, але також і моноцити, і призводять до венеричної лімфогранулеми; класичний хламідіоз викликається сероварами D-K. Протективний імунітет до хламідіозу не абсолютний та значно краще захищає від інфікування ідентичним сероваром; з цієї причини реінфекції викликані, як правило, гетерологічним сероваром.
Хламідіоз є поширеним у всьому світі, але найбільш високі рівні зафіксовані в Південно-Східній Азії та в Африці на південь від Сахари. Трахома та венерична лімфогранулема зустрічаються майже виключно у вказаних регіонах. В развинених країнах 5-10% жінок <25 років серопозитивні за C.trachomatis, але для деяких локальних популяцій характерні значно більш високі рівні. Неонатальний хламідіоз є дуже звичайною перинатальною інфекцією.
Гуморальний імунітет при хламідіозі забезпечується як сироватковими, так і секреторними антитілами. На відміну від інших локалізацій, у цервіко-вагінальній рідині жіночого статевого тракту переважає секреторний IgG, а не секреторний IgA. Обмежені хламідіози (напр., паратрахома) звичайно не дають антигенного стимулу, достатнього для утворення відчутної системної імунної відповіді. Обмежені хламідіози все ж викликають зростання титрів локальних антитіл, зазвичай через 2 тижні після інфікування. Сильне зростання титрів сивороткових імуноглобулінів спостерігається при венеричній лімфогранулемі та реактивному артриті. При інфекціях статевого тракту жінок рівень антитіл корелює з тяжкістю захворювання.
Наявність IgM антитіл асоціюється з гострим захворюванням, оскільки ці антитіла при генітальних інфекціях звичайно персистують в кровотоку лиши 8-10 тижнів. Сивороткові IgA антитіла є маркером активної інфекції. На відміну від IgM та IgA, сироватковий IgG здатний персистувати роками після одужання. У новонароджених з хламідіозами IgM є показником інфекції, оскільки антитіла цього класу нездатні перетинати плаценту і утворюються організмом дитини.
В якості діагностичних антигенів використовуються очищені ЕТ, очищені білкові комплекси зовнішньої мембрани і рекомбінантні білки. Білок OmpA C.trachomatis має 3 імуногенних домени, які є варіабельними та містять серовар-специфічні детермінанти. Інший поверхневий білок, OmpB, є високородоспецифічним білком всіх видів Chlamydia, включно з патогенними для людини видами C.pneumoniae та C.psittaci. Поверхневий ліпополісахарид (ЛПС) також родоспецифічний. Водночас є кілька хламідійних білків зі значно ширшою крос-реактивністю, які імітують власні білки хазяїна, напр., білки теплового шоку хламідій 60 та 10 (ХБТШ60 та ХБТШ10). ХБТШ60 є висококонсервативним білком, що має крос-реактивні епітопи не лише з іншими видами роду Chlamydia, але також і іншими бактеріями та еукаріотами. Багато ускладнень хламідіозу є наслідком імунної відповіді до епітопу ХБТШ60, який крос-реагує з епітопом людського БТШ60. Високі титри антитіл до ХБТШ60 при хламідіозі жіночого статевого тракту є більш точним діагностичним маркером при закупорюванні труб, ніж антихламідійні антитіла або антитіла до OmpA.
Внаслідок здатності C. trachomatis викликати серйозні ускладнення та безсимптомності хламідіозу в багатьох країнах були впроваджені програми скринінгу та лікування з метою попередити захворювання репродуктивної сфери та знизити поширення C. trachomatis. Згідно рекомендаціям Центрів контролю захворюваності (США) всі вагітні жінки повинні проходити скринінг на хламідіоз при першому допологовому візиті до лікаря. Вагітні жінки <25 р., а також вагітні жінки з ризикованою поведінкою повинні проходити скринінг і в третьому триместрі. Особи, у яких виявили хламідіоз, тестуються вперше через 3 тижні, а повторно - через 3 міс. після завершення терапії [Centers for Disease Control and Prevention, 2015; https://www.cdc.gov/std/chlamydia/stdfact-chlamydia-detailed.htm].
Існує велика кількість методів для діагностики інфекції C.trachomatis. Золотим стандартом діагностики вже тривалий час вважається культура клітин. Тим не менш, даний метод є трудоємким у виконанні, що робить його малопридатним для рутинного тестування. Метод культури клітин може бути доповнений та спрощений методами прямої імунофлуоресценції. ПЛР виконується на вагінальних, цервікальних та уретральних мазках, а також на сечі. ПЛР має знижену продуктивність у присутності інгібіторів в зразках (естрогени, нітрати, кристали), що може мати наслідком хибно-позитивні результати.
Імунотести, які виявляють як антитіла до C.trachomatis, так і антиген хламідій, вже тривалий час використовуються в клінічній практиці (тести на фіксацію комплементу, непрямої імунофлуоресценції, ІФА та радіоімунотести). Встановлено, що жінки, позитивні за IgM при скринінгу, знаходяться в зоні найвищого ризику передчасних пологів. Присутність у сироватці крові IgG в високих титрах або IgM/IgA в будь-яких титрах, а також наявність IgG/IgA в будь-яких титрах в локальних виділеннях є ознаками, які дозволяють поставити попередній діагноз хламідіозу. Серопозитивність лише за IgG в низьких титрах звичайно інтерпретується як свідчення паст-інфекції, що викликає підозру на пошкодження труб у цих пацієнтів.
сховати »
