Токсокароз є важливим паразитарним захворюванням людини, яке викликане личинками другого покоління двох основних видів паразитичних нематод, Toxocara canis та T.cati. Значення цих нематод при токсокарозі людини було вперше з’ясоване в 1950-х рр. Вайлдером та Бівером, ученими, які вперше ідентифікували личинки токсокар в очній та вісцеральній тканинах відповідно.
Дорослі особини T. canis та T.cati живуть в порожнині тонкого кишковика собак та котів, які є остаточними хазяїнами для вказаних гельмінтів. Незрілі яйця, утворені дорослими гельмінтами, виділяються з фекаліями остаточних хазяїнів. Яйця дозрівають у довкіллі, і після цього можуть поїдатися остаточними хазяїнами, а також випадковими, паратенічними хазяїнами; мікроскопічні личинки (300 мкм в довжину та 20 мкм у діаметрі) вилуплюються в тонкому кишковику, проникають через кишкову стінку, досягають з кровотоком легень, проникають через альвеолярні стінки, піднімаються по бронхіальному дереву до горла, де проковтуються і розвиваються в дорослих гельмінтів. При попаданні всередину людини або інших паратенічних хазяїнів, личинки нездатні здійснити повний цикл розвитку, описаний вище; замість цього вони переносяться з кровотоком в низку органів та тканин (печінка, серце, легені, мозок, очі), де спричиняють тяжкі місцеві реакції, які й складають основу токсокарозу.
Рівень пошкоджень, завданих організму хазяїна, і відповідні ознаки та симптоми відрізняються залежно від того, в яких органах та тканинах знаходяться личинки: печінка, легені та ЦНС (включно з очима) є найбільш чутливими. Мігруючі личинки при попаданні в очі можуть спричиняти пошкодження сітківки, викликаючи грануломатозні реакції, які призводять до зниження або навіть втрати зору. Число мігруючих личинок та вік хазяїна є додатковими факторами, що впливають на наявність та тяжкість симптомів.
Максимальна тривалість життя личинок складає кілька років, і клінічно виражене захворювання може виникнути будь-коли протягом цього періоду або навіть і пізніше. Основним патогенетичним механізмом є патологічна імунна відповідь на гинучі або мертві личинки.
У більшості людей інфікування токсокарами не спричиняє симптомів. Можливі симптоми неспецифічні: лихоманка, загальна втома, анорексія та лімфаденопатія. Легеневі симптоми та симптоми з боку травної системи виникають тоді, коли личинки мігрують в легені та органи травлення, відповідно. Ці симптоми подібні при токсокарозі та багатьох інших захворюваннях. Неврологічні симптоми різноманітні і також неспецифічні.
Підозра на очний токсокароз виникає при наявності гранулом певного типу, хоча в цілому наявність патогномічних офтальмологічних симптомів для токсокарозу не характерна.
При випадковому поїданні яєць токсокари, виділених собаками або котами, можуть бути інфіковані як люди, так і тварини. Менш поширеним шляхом передачі є споживання недостатньо обробленого м’яса тварин, що містить личинки токсокар. Діти можуть випадково контактувати з яйцями токсокар, граючись у пісочницях та на ігрових майданчиках, забруднених внаслідок випорожнення у цих місцях котів та собак, заражених дорослими гельмінтами.
Яйця мають стійкий зовнішній шар, що складається з аскарозидів, який викликає стійкість цих паразитів до впливу жорстких хімічних реагентів (напр., формаліну та неорганічних кислот у високих концентраціях), екстремальних перепадів температури та вологості.
Факторами ризику при токсокарозі вважають контакт з цуценятами молодшими 3 міс. та наявність геофагії в анамнезі. Токсокари більш поширені в жарких та вологих країнах, де яйця в грунті залишаються інфективними протягом усього року. Вісцеральний токсокароз (ВТ) є хворобою маленьких дітей, а окулярний токсокароз (ОТ) найчастіше виникає у дітей старших 8 років.
Типові рівні серопереважання в розвинених країнах складають 5-15%, але можуть досягати 40%, наприклад, в Індонезії та Бразилії. Токсокароз корелює з низьким соціоекономічним статусом.
Личинки токсокар секретують та екскретують високоімуногенні речовини. У переважної більшості пацієнтів високоавідні IgG антитіла та еозинофілія наявні вже на момент постановки діагнозу. Серопереважання за IgA та IgE серед пацієнтів з клінічними симптомами складало в одному дослідженні 47.8% та 78.3% відповідно. Специфічні IgM антитіла присутні як в гострій, так і в хронічній фазі, на відміну від більшості інших захворювань, де підвищення рівня IgM є короткочасним.
IgA та IgE перестають виявлятися після успішного лікування, а IgG залишається підвищеним протягом багатьох років. Часто спостерігають навіть зростання титрів IgG невдовзі після лікування, що можна пояснити руйнуванням личинок та наступним вивільненням антигену.
Дослідження імуногенних білків токсокар в основному зосереджені на секреторних білках мігруючої ювенільної стадії (екскреторно-секреторні (ЕС) білки токсокари). ЕС білки являють собою родину з понад 6 високоімуногенних білків, асоційованих з кутикулярною поверхнею. Основними компонентами є TES 120 та TES 32. Ці білки є високоглікозильованими та містять як пептидні, так і вуглеводневі епітопи.
Нативний ЕС антиген може викликати хибно-позитивні результати до антигенів груп крові. З цієї причини в сучасній імунодіагностиці використовують як повний нативний ЕС антиген, так і його окремі, більш специфічні компоненти.
Високоспецифічним прямим методом для остаточного діагнозу токсокарозу є патогістологічне дослідження біоптатів з метою виявлення личинок токсокар. Недоліком методу є його складність, тому звичайно проведення біопсії не рекомендують. На відміну від багатьох інших паразитарних інфекцій, при токсокарозі дослідження фекалій на наявність яєць або паразитів позбавлене сенсу, оскільки личинки не розвиваються в дорослих гельмінтів, і їх яйця не виводяться з людськими фекаліями.
З цієї причини діагноз токсокарозу базується на наявності ознак та симптомів (педіатричний пацієнт з лихоманкою незрозумілого походження та еозинофілією), історії контакту з джерелом інфективних яєць, та позитивних результатах серологічного тестування. Для підтвердження діагнозу часто використовують вестерн блоти з ЕС білками.
ОТ діагностується на підставі клінічних критеріїв (див. вище) під час офтальмологічного дослідження. Імунодіагностичні тести при ОТ є менш надійними, ніж при ВТ.
Крім використання для діагностичних цілей, ІФА тести можна використовувати для сероепідеміологічних досліджень та для моніторингу лікування пацієнтів з токсокарозом.
сховати »