Вірус простого герпесу (ВПГ) є етіологічним агентом 2-х поширених захворювань людини: інфекції з ураженням обличчя та рота, так званої “застуди”, та генітального герпесу (ГГ). Існує два типи вірусу простого герпесу: ВПГ-1 та ВПГ-2. Обидва є великими оболонковими вірусами, що містять дволанцюгову ДНК. ВПГ-1 звичайно (але не завжди) викликає лицеві інфекції, а ВПГ-2 спричиняє переважно ГГ (хоча він може викликати лицеву інфекцію, клінічно ідентичну лицевому герпесу, викликаному ВПГ-1). Обидва віруси можуть передаватись від інфікованої матері до новонародженого.
ВПГ інфікує хазяїна через слизові або епітеліальні оболонки, викликаючи первинну інфекцію епітелію. Потім вірус проникає в сенсорні нейрони і транспортується зі зворотним потоком вздовж аксона в ядро нейронів. Розмноження вірусу відбувається у незначному числі сенсорних нейронів; після цього ВПГ перебуває у латентному стані всередині нейрону протягом життя хазяїна.
ВПГ часто реактивується з латентного стану та інфікує епітеліальні клітини, прилеглі до нейрону, де він знаходиться, що призводить до виділення вірусу з утворенням виразок або безсимптомно. Причиною реактивації може бути інша інфекція, фізіологічний стрес, пошкодження тканин і т.ін.
ВПГ викликає незначні везикулярні та виразкові пошкодження у імунокомпетентних дорослих та важке системне захворювання у немовлят та імуносупресованих осіб.
У дітей >5 р. та імунокомпетентних дорослих тривалість першої атаки складає 2-4 тижні. Тривалість симптомів при реактивації є зазвичай меншою (7-10 днів), а самі симптоми є навіть більш легкими, ніж при першій атаці.
Перебіг хвороби є більш важким у маленьких дітей (т.н. неонатальний герпес (НГ)) та у імуносупресованих осіб. Ускладнення герпесу у цих осіб можуть бути локалізованими і зачіпати лише очі, рот та шкіру; інфекція може поширитися у центральну нервову систему, викликаючи менінгіт, мієліт та енцефаліт; на останній, розсіяній стадії інфекція уражає кілька органів.
Для того, щоб ініціювати інфекцію, ВПГ повинен вступити в контакт із слизовими оболонками або з пошкодженою шкірою. Зараження відбувається через прямий орально-оральний, орально-генітальний або генітально-генітальний контакт. Герпес обличчя передається в основному через побутовий контакт в дитинстві, а ГГ - переважно через статеві зв’язки. Неонатальна герпетична інфекція найчастіше є результатом контакту між новонародженим та ВПГ, присутнім у родовому каналі матері під час пологів.
Новонароджені можуть заразитися незалежно від наявності чи відсутності симптомів у матері, при первинному герпесі чи при реактивації. Проте при реактивації ризик зараження є низьким навіть за наявності відкритих генітальних виразок на момент пологів (ризик 3/100). Ризик стає значно вищим тоді, коли зараження відбувається у третьому триместрі, а особливо високим (близько 50%)- коли зараження відбувається в останні 6 тижнів вагітності. Таким чином, серонегативні жінки на третьому триместрі вагітності є основною групою ризику, особливо, якщо їх партнер є серопозитивним. Конгенітальний герпес, на відміну від неонатального, є відносно рідкісним явищем.
Герпетична інфекція зустрічається у всьому світі. Інфікування ВПГ-1 є найвищим у Африці (87%), а найнижчим-на американському континенті (40-50%). Рівень інфікування ВПГ-2 є значно нижчим: в Африці-31,5%, на американському континенті-14,4%.
Кількість випадків НГ відрізняється у різних країнах. Наприклад, в США хвороба уражує 20-50 немовлят на кожні 100 000 живонароджень, а у Великобританії - лише 1-2 випадки на 100 000 живонароджень.
Імунна відповідь відіграє життєву роль для стримування вірусу у латентному стані та для швидкої елімінації реактивованого вірусу. Антитіла IgG з’являються при первинних герпетичних інфекціях через 2 тижні після появи уражень і зростає протягом наступних кількох тижнів. Пізніше титри IgG залишаються стабільними навіть після клінічних реактивацій.
У інфікованих немовлят ВПГ-специфічний IgM з’являється через 1-3 тижні після початку хвороби. Рівень цих антитіл продовжує зростати під час перших 2 місяців життя. IgM може визначатися протягом року, а іноді і довше, особливо після реактивацій.
ВПГ-1 та ВПГ-2 кодують близько 84 поліпептидів, близько половини яких є структурними білками, що складають вірусні частинки, а решта - неструктурними білками, наприклад, регуляторами транскрипції та ферментами.
Сироватка інфікованої людини реагує з 12-14 білками, більшість з яких є поверхневими глікопротеїнами. Відомо 11 вірусних глікопротеїнів (В-М). Хоча більшість імуногенних епітопів є однаковими у ВПГ-1 та ВПГ-2, один оболонковий білок, глікопротеїн G ( gG-1 у ВПГ-1 та gG-2 у ВПГ-2), викликає видоспецифічну імунну відповідь, і широко використовується для диференційної діагностики ВПГ-1 та ВПГ-2.
Основною цільовою групою в діагностиці герпесу є вагітні жінки. В цій групі пацієнтів діагностика направлена переважно на запобігання НГ серед потомства. Ця задача включає наступні 2 кроки:
а) визначення серологічного статусу жінок на початку вагітності та надання рекомендацій з метою захисту від можливої герпетичної інфекції, переважно ГГ;
б) виявлення нових інфекцій в кінці вагітності. Якщо симптоми ГГ присутні, рекомендується кесарів розтин для попередження зараження дитини.
Методи, що використовуються для діагностики герпесу та попередження НГ, повинні відповідати наступним критеріям:
а) диференціювати інфекцію, викликану ВПГ-1 або ВПГ-2;
б) вказувати локалізацію герпетичної інфекції;
в) диференціювати реактивації та первинні інфекції, оскільки останні є більш небезпечними для немовлят.
При ГГ специфічні симптоми часто відсутні, і, як наслідок, ГГ у переважній більшості випадків залишається нерозпізнаним. Тому потрібно використовувати кілька лабораторних методів одночасно.
Поширеними методами в діагностиці герпесу є виділення вірусу в культурі клітин та визначення ДНК ВПГ методом ПЛР. Обидва методи дозволяють визначити локалізацію та типування вірусу, але вони не є достатньо чутливими внаслідок переривчастого виділення вірусу, і вони не дозволяють відрізнити первинну інфекцію від реінфекції.
Серологічні тести дозволяють розрізнити первинну інфекцію та реінфекцію. При первинній інфекції IgG в гострій фазі хвороби все ще негативний, а при реінфекціях IgG є позитивним.
Сучасні ІФА тести розрізняють антитіла до ВПГ-1 та ВПГ-2, проте вони нездатні локалізувати герпетичну інфекцію, що повинно виконуватися за допомогою вивчення локальної симптоматики, культуральних методів або ПЛР.
У немовлят діагноз герпесу підтверджується культуральними методами та ідентифікацією специфічних антитіл класу IgM в перші 2-3 тижні життя.
сховати »
