Лямблія (Giardia lamblia) – джгутиковий кишковий паразит царства найпростіших. Лямблію вперше спостерігав та описав ван Левенгук в 1681 р., а її більш повний морфологічний опис належить Лямблю (1859p.).
Інтерес до цієї групи найпростіших виник лише в 70-х роках XX сторіччя, коли клітини Giardia були ізольовані з відповідних хазяїв, які належать до ссавців, птахів та амфібій. G. lamblia викликає кишкову мальабсорбцію та діарею (гіардіаз) в людей та інших ссавців по всьому світу. Клінічні ефекти лямблійної інфекції варіюють від асимптоматичного носійства до синдрому важкої мальабсорбції з хронічною діареєю. Виокремлена низка факторів, які впливають на широку варіабельність клінічних симптомів, до яких належить вірулентність штаму Giardia, кількість проковтнутих цист, вік хазяїна, та стан імунної системи останнього на момент інфікування.
Захворювання гіардіазом зафіксовано на всіх 5 континентах та в більшості країн світу. Рівні інфікування варіюють від <1 до 50 % залежно від популяції, та є вищими в країнах, що розвиваються, порівняно з розвиненими, та в міських популяціях, порівняно з сільськими. В багатьох країнах, що розвиваються, з відсутніми базовими санітарними умовами, інфікування Giardia у віці 2 років є майже практично стовідсотковим. В протилежність цьому, у розвинених країнах інфікованість лямблією становить лише 3–7%, і лямблійна інфекція асоціюється переважно з подорожами та спалахами внаслідок вживання забрудненої води.
Центральним чинником, який зумовлює успіх Giardia як паразита, є її простий, двохстадійний життєвий цикл. Після проковтування хазяїном цист (інфікуюча стадія), з останніх в дванадцятипалій кишці з’являються трофозоїти, які прикріплюються до слизової оболонки тонкого кишечника. Трофозоїти мітотично діляться всередині кишечника; деякі пізніше інцистуються.
Численні факти свідчать про роль гуморальної імунної відповіді в елімінації G.lamblia. Так, пацієнти з гіпогамаглобулінемією страждають на затяжні інфекції, які складно піддаються лікуванню. Як показано в низці досліджень, рівень сироваткових антитіл у пацієнтів з гіардіазом істотно зростав порівняно з контролем. Це зростання було менш вираженим у пацієнтів з хронічним гіардіазом.
Динаміка концентрації антитіл була різною для IgM, IgG та IgA. Як було показано на моделі з експериментальним інфікуванням людей, рівень IgM значно зростав на 14-21 день після інфікування; і поступово знижався після терапії. В протилежність цьому, рівні IgG залишались підвищеними після успішного лікування. Динаміка рівня IgA була подібною до такої IgM.
Ідентифіковано низку білків, імунореактивних при гострому гіардіазі; до найбільш важливих належать варіабельні поверхневі білки (VSP) та різноманітні гіардини. VSP не мають антигенних домінант, спільних для різних штамів. В протилежність цьому, α1-гіардин є одним з найбільш консервативних антигенів, які розпізнаються пацієнтами з гіардіазом; він не має гомологів у ссавців. Деякі гіардини, включно з α1-гіардином, належать до білків з найвищим рівнем експресії в Giardia, які локалізуються в плазмалемі і/або джгутиках. В одному дослідженні показано, що лікування інфікованих пацієнтів швидко знижувало титри антитіл, а невдале лікування або хронічна інфекція/реінфекція мали наслідком вищі титри антитіл. Це робить α-гіардини корисними для діагностики гіардіазу.
Незважаючи на суттєве клінічне значення цього паразита, методи, які застосовуються для діагностики інфекції людей G. lamblia, залишаються відносно примітивними. Діагноз лямбліозу традиційно засновується на клінічній історії, симптомах, наявності цист в фекальних пробах або трофозоїтів в матеріалі, отриманому з тонкого кишечника при дуоденальній аспірації або дуоденальній біопсії. Показано, що при одиничному відборі фекального матеріалу для мікроскопічного дослідження 20- 50% випадків лямбліозу залишаються недіагностованими переважно внаслідок значної мінливості, з якою паразит екскретується, як при симптоматичному, так і при безсимптомному лямбліозі.
Альтернативними методами є виявлення антигена G.lamblia в фекаліях та визначення рівня специфічних антитіл проти Giardia в сироватці пацієнта. Фекальні імунотести є цінними інструментами для звичайної клінічної мікробіологічної лабораторії завдяки їх швидкості та простоті, особливо у випадках, коли у лабораторії не проводяться мікроскопічні дослідження фекалій; вони є чутливими та високоспецифічними. Серологічне тестування розглядається як корисне доповнення в діагностиці гіардіазу. Крім допомоги в постановці діагнозу, воно може бути корисним для розуміння стану імунної відповіді пацієнта, а також для епідеміологічних цілей. Спалахи гіардіазу майже завжди досліджуються ретроспективно, коли багато пацієнтів або вилікувалися спонтанно, або ж були вилікувані на момент дослідження. В цих випадках симптоматологія та дослідження фекалій не є корисними; в протилежність цьому, серологічні сліди недавньої інфекції можуть надати корисну інформацію в країні з низьким рівнем імунітету популяції до Giardia.
сховати »